АНАЛІЗ практики суду у справах про вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України у першому півріччі 2014 року

АНАЛІЗ

практики суду у справах про вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України у першому півріччі  2014 року

23 липня 2014 року                                                                                                                                                м. Шаргород

            Відповідно до плану роботи Шаргородського районного суду Вінницької області проведено аналіз практики розгляду Шаргородським районним судом Вінницької області справ про вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України у першому півріччі 2014 року.

На сьогоднішній день непоодинокою є практика застосування до боржника заходів примусового виконання рішення у вигляді заборони виїзду за межі України до повного виконання рішення суду.

Перш за все, слід наголосити, що свобода пересування є правом особи, яке гарантоване міжнародними та національними нормативно-правовими актами найвищої юридичної сили.

Так, статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст.12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Відповідно до положень ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Крім того, законодавство України також містить й інші норми, що регулюють правовідносини щодо свободи пересування.

За ст. 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено до особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи. Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 року №3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі - Закон №3857-XII).

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:
            -  якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п.2);

            - якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п.5); а якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п.8).

Таким чином, вбачається, що законом визначені підстави для обмеження права свободи пересування. Найбільш поширеною підставою для порушення питання про обмеження права на виїзд є ухилення від виконання зобов'язання, покладеного на особу судовим рішенням.

Відповідно до ст.124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (далі - ДВС), яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі від 21 квітня 1999 року №606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-XIV).

З набранням чинності з 9 березня 2011 року Закону від 4 листопада 2010 року №2677-VI "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

У зв'язку із цим суди розглядають подання державних виконавців про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржників у виконавчому провадженні.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК) було доповнено ст. 377-1, якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Згідно з ч. 1 ст. 377-1 ЦПК питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Частинами 3 і 4 ст. 22 Закону від 22 вересня 2011 року №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон №3773-VI) передбачено, що виїзд та в'їзд з/та в Україну іноземця та особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України або тимчасово обмежується право виїзду з України.

Отже, вбачається, що питання про заборону виїзду за межі території України вирішується судом за поданням державного виконавця, який відкрив виконавче провадження щодо виконання рішення суду, яким особу зобов'язано вчинити дії (сплатити борг, виконати зобов'язання тощо) на користь кредитора.

При цьому, частина 2 ст. 377-1 ЦПК передбачає, що суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Стаття 32 Закону №606-XIV закріплює заходи примусового виконання рішень.  

Згідно з положеннями цієї статті, заходами примусового виконання рішення є:

- звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

- звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

- вилучення в боржника і передача стягувача певних предметів, зазначених у рішенні;

- інші доходи, передбачені рішенням.

За таких обставин, порушення питання про обмеження особи в гарантованому Конституцією України праві виїзду за межі нашої держави повинно бути останнім етапом примусового виконання судового рішення, якщо державний виконавець застосував усі заходи примусу, які були передбачені в ст. 32 Закону №606-XIV.

Таким чином, як вбачається з системного аналізу вищенаведених законодавчих норм, - за своєю природою санкція у вигляді обмеження права свободи пересування є крайньою мірою впливу на боржника, який умисно ухиляється від виконання судового рішення, і при цьому існує обґрунтована імовірність того, що такий боржник покине територію України у найближчий час.

В ході проведення аналізу практики розгляду Шаргородським районним судом Вінницької області справ про вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України у першому півріччі 2014 року встановлено, що у першому півріччі 2014 року в провадження Шаргородського районного суду надійшло 27 подань про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України. Усі 27 подань було розглянуто, в тому числі: задоволено – 26, відмовлено у задоволенні – 1.  

У переважній більшості справ, які надійшли до суду,  щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, подання державних виконавців в порядку ст. 377-1 ЦПК вносились у зв'язку з невиконанням зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням.

Так, ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 лютого 2014 року №152/264/14-ц, задоволено подання головного державного виконавця ВДВС Шаргородського районного управління юстиції та тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон громадянина України Ш до моменту  фактичного виконання рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2007 року про стягнення з гр. Ш аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 26 червня 2014 року №152/1113/14-ц, задоволено подання старшого державного виконавця ВДВС Шаргородського районного управління юстиції та тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон громадянина України Т до виконання зобов'язань за рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 28.02.2006 року у справі №2/106-06 про стягнення з гр. Т  аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 26 червня 2014 року №152/1116/14-ц, відмовлено у задоволенні подання старшого державного виконавця ВДВС Шаргородського районного управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України Ч.

Суддя зробив висновок, що державним виконавцем не надано доказів, які свідчили б про те, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судом. Крім того, відсутні докази про вжиття державним виконавцем будь-яких заходів щодо встановлення майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, а також відомості про обізнаність боржника з наявністю відкритого виконавчого провадження та строками його добровільного виконання.

Отже, підставами для відмови у задоволенні подання, є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.

Справи про застосування заходів тимчасового обмеження щодо виконання рішень інших органів, а також судових рішень про виконання зобов'язань немайнового характеру до суду не надходили.

Підсудність вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України визначена ч. 1 ст. 377-1 ЦПК, в якій зазначено, що подання державного виконавця вирішується судом за місцезнаходженням органу ДВС.

Місцезнаходження органу ДВС визначається з урахуванням положень ст. 93 ЦК, а також даних, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

При розгляді справ даної категорії суддями Шаргородського районного суду, випадків порушення наведених вимог ч. 1 ст. 377-1 ЦПК, щодо підсудності – не було.

Через відсутність чіткого визначення у ст. 377-1 ЦПК порядку прийняття подання державного виконавця судом до розгляду, з урахуванням особливостей внесення даних до автоматизованої системи документообігу суду, судді Шаргородського районного суду керуючись рекомендаціями Верховного Суду України викладеними в листі від 01.02.2013 року "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України", після перевірки дотримання державним виконавцем вимог щодо форми та змісту подання, постановляли ухвали про відкриття провадження та призначення подання до розгляду в судовому засіданні, в яких зазначали час і місце розгляду та спосіб повідомлення суб'єкта внесення подання. 

При вивченні справ щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України, у випадку недостатності необхідної інформації про стан виконання рішення боржником, судді Шаргородського районного суду, розглядаючи такі подання, постановляли ухвали про витребування в порядку ст. 88 Закону № 606-XIV для огляду матеріалів виконавчого провадження, з метою всебічно та повно з’ясування обставин справи, об’єктивної оцінки доказів, які мають значення для розгляду справи. 

Так, наприклад, в ухвалі суду від 20 лютого 2014 року про відкриття провадження у справі №152/315/14-ц, суддя зобов’язує Відділ державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції надати матеріали виконавчого провадження, для огляду в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 11 червня 2014 року про відкриття провадження у справі №152/986/14-ц, також зобов’язано Відділ державної виконавчої служби Шаргородського районного управління юстиції надати матеріали виконавчого провадження, для огляду в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 377-1 ЦПК суд зобов'язаний негайно розглянути питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи у праві виїзду за межі України.

Судді Шаргородського районного суду чітко дотримуються наведених вимог процесуального закону, в зв’язку з чим у першому півріччі 2014 року випадків порушення строків у розгляді зазначених питань не було.

З аналізу справ даної категорії вбачається, що за результатами розгляду подань державних виконавців суддями Шаргородського районного суду постановлялись ухвали у вигляді окремих процесуальних документів, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 208 ЦПК, ч. 4 ст. 209, ст. 210 ЦПК, та розд. VI ЦПК.

Правильне застосування суддями процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з цього питання є визначальним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина та має на меті сприяти ефективному, своєчасному і законному примусовому виконанню рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Результати аналізу практики розгляду Шаргородським районним судом Вінницької області справ про вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина за межі України у першому півріччі 2014 року, свідчать про те, що судді правильно розглядають справи про тимчасове обмеження прав громадян на виїзд з України. Водночас, у зв’язку із постійним внесенням змін у законодавство України, суддям необхідно вивчати судову практику та нове законодавство, для вирішення питань, що можуть виникати при розгляді справ даної категорії.

З метою забезпечення однакового та правильного застосування суддями законодавства при розгляді справ про тимчасове обмеження прав громадян на виїзд з України, вважаю за доцільне обговорити даний аналіз на зборах суддів Шаргородського районного суду Вінницької області.

Суддя   Шаргородського районного суду                      А.В. Гаврищук

Помічник судді                                                                       Н.М. Бурдельна