АНАЛІЗ практики Шаргородського районного суду щодо застосування норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при здійсненні цивільного і кримінального судочинства за перше півріччя 2014 року.

АНАЛІЗ

практики Шаргородського районного суду щодо застосування  норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при здійсненні цивільного і кримінального судочинства за перше півріччя 2014 року. 

Відповідно до плану роботи Шаргородського районного суду Вінницької області проведено аналіз практики Шаргородського районного суду щодо застосування норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при здійсненні цивільного і кримінального судочинства за перше півріччя 2014 року. 

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) сьогодні на повних підставах оцінюється як одне з найбільших досягнень Ради Європи. Вона являє собою фундаментальну основу всього комплексу міжнародно–правового регулювання в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб.

У результаті глибинних демократичних перетворень, що відбулися на Європейському континенті на тлі Другої світової війни, у 1949 році була заснована Рада Європи - міжнародна регіональна організація європейських держав, які проголосили своєю метою розширення демократії, зближення усіх народів Європи, захист прав людини, співробітництво з основних питань права, культури, освіти, інформації, охорони навколишнього середовища.

Від самого початку діяльності Ради Європи принцип поваги прав людини став одним з наріжних каменів цієї організації. Рада Європи забезпечує високі стандарти захисту прав людини в державах-членах насамперед завдяки дії Конвенції. Вона була підписана 4 листопада 1950 року десятьма європейськими державами в Римі. Ця Хартія прав людини стала фундаментом усього комплексу міжнародно–правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей.

Актом міжнародного визнання України як демократичної правової держави став вступ нашої країни 9 листопада 1995 року до Ради Європи та ратифікація Верховною Радою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколів до неї.

З часу набрання чинності Конвенцією було прийнято 11 Протоколів, які стали її невід’ємною частиною. Протоколи розширили діапазон гарантованих прав і свобод людини та вдосконалили механізм їх захисту.

Саме завдяки ефективному забезпеченню прав особи, що зокрема передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав, Конвенція стала першим міжнародним правовим документом, спрямованим на захист широкого спектра громадянських та політичних прав.

Конвенція та Протоколи до неї за юридичною природою є обов’язковим міжнародним правовим договором, який запровадив систему наднаціонального контролю за дотриманням прав людини на внутрішньодержавному рівні.

Права й свободи, передбачені Конвенцією, обіймають найважливіші сторони життя особи і мають громадянську, політичну, економічну та соціальну спрямованість. Головні з них – право на життя, свободу, особисту недоторканність особи, вільне пересування, свободу думки, совісті, релігії, виявлення поглядів, мирних зборів й асоціацій, право на створення сім’ї, повагу до особистого і сімейного життя, право на справедливий судовий розгляд, мирне володіння майном, заборона дискримінації, катувань, рабства та примусової праці, неприпустимість покарання без закону.

Разом з тим Конвенція встановлює, що з метою захисту інтересів держави, національної безпеки, економічного добробуту, здоров’я та моралі суспільства, прав і свобод інших людей чи запобігання злочинам або заворушенням країни-учасниці можуть обмежувати права людини, проголошені Конвенцією. Однак таке право держав також не є абсолютним, і за жодних обставин не можуть бути порушені зобов’язання держави поважати право особи на життя, обов’язки щодо заборони катувань, рабства, неприпустимості зворотної дії закону.

Ключова роль у забезпеченні чіткого і дієвого контролю за реалізацією державами - учасницями Конвенції взятих на себе зобов’язань щодо забезпечення прав та основних свобод людини належить Європейському Суду з прав людини (далі – Європейський суд). Саме ця судова інституція забезпечує гарантії прав людини, є контрольним механізмом, закладеним Конвенцією, дотримання державами-учасницями її положень, упровадження норм і принципів у рамки національних правових систем.

Європейський суд функціонує на постійній основі з метою забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами зобов’язань за Конвенцією. Його юрисдикція визнана обов’язковою всіма державами-учасницями й поширюється на всі спори, що пов’язані із застосуванням і тлумаченням норм Конвенції та Протоколів до неї в національних правових системах.

Місцезнаходженням Європейського суду є м. Страсбург (Франція). Засідання Європейського суду проводяться в Палаці Прав Людини. Організація його діяльності, Правила процедури, порядок здійснення реєстрації заяв, їх розгляду, винесення рішень установлені Конвенцією та Регламентом Європейського суду.

Європейський суд виносить свої рішення, керуючись нормами Конвенції і практикою застосування своїх попередніх рішень.

Рішення Європейського суду є обов’язковими для держав - учасниць Конвенції. Контроль за їх виконанням паралельно із Європейським судом здійснює Комітет Міністрів Ради Європи. Крім того, на запит Комітету Міністрів Європейський суд надає консультативні висновки з питань права щодо тлумачення і застосування норм Конвенції.

Україна зі вступом до Ради Європи 9 листопада 1995 року, ставши повноправним її членом, підписала Конвенцію. З набранням Конвенцією чинності для України, після її ратифікації Верховною Радою 17 липня 1997 року наша держава визнала для себе обов’язковою юрисдикцію Європейського суду. В Україні було запроваджено механізм гармонізації правової системи нашої держави з нормами й стандартами Ради Європи.

Наближення національної системи захисту прав людини до загальноєвропейської практики надало всім, хто перебуває під юрисдикцією України, право на звернення до Європейського суду в разі порушення нашою державою, її органами, посадовими особами норм Конвенції, положення якої визнані обов’язковими на території України. Це право передбачено ст. 55 Конституції нашої держави, яка надає можливість звернення за захистом своїх порушених прав до судових установ міжнародних організацій після використання особою національних засобів захисту.

Вході проведення узагальнення встановлено, що судді Шаргородського районного суду при винесенні рішень все частіше застосовують положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у першому півріччі 2014 року суддями було винесено 101 рішення у яких застосовувались положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема: 90 рішень у цивільних справах та 11 рішень у кримінальних справах.

Розглядаючи справи в порядку цивільного судочинства, судді застосовували положення Конвенції при вирішенні, зокрема, таких спорів:

- про розірвання шлюбу;

- про надання права на шлюб;

- про зміну розміру аліментів;

- про стягнення коштів;

- про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору;

- про встановлення факту права власності на нерухоме майно та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування;

- про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування;

- про визнання права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю;

- про визнання особи такою, що втратила право на проживання та зняття з реєстраційного обліку;

- про знесення самовільного будівництва.

Так, наприклад, у цивільній справі №152/56/14-ц позовом гр. В до гр. Т про розірвання шлюбу, суддя задовольняючи позов гр. В посилався на статтю 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов’язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

У цивільній справі №152/179/14-ц за заявою гр. П про надання права на шлюб, суддя задовольняючи заяву гр. П посилався на статтю ст. 12 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою, встановлено право на шлюб. Відповідно до вказаної статті Конвенції чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на одруження і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.

У цивільній справі №152/448/14-ц за позовом  гр. Ж  до гр. С про зміну розміру аліментів, суддя відмовляючи в задоволенні позову гр. Ж посилалась на ст. 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов’язками цивільного характеру, що виникають із вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

У цивільній справі №152/44/14-ц за  позовом гр. Р до гр. К  про стягнення коштів, суддя задовольняючи частково позов гр. Р посилалась на ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Також суддею зроблено посилання на пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У цивільній справі №152/552/14-ц за  позовом гр. К до Публічного акціонерного товариства «Сад Поділля» про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору, суддя задовольняючи позов гр. К, посилалась на ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, якою встановлено, що  кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У цивільній справі №152/211/14-ц за позовом  гр. С до Козлівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Реєстраційна служба Шаргородського районного управління юстиції Вінницької області про встановлення факту права власності на домоволодіння  та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, суддя задовольняючи частково позов гр. С, посилалась на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Також суддею зроблено  посилання на приписи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У цивільній справі №152/2676/13-ц за позовом  гр. Р до гр. К, гр. М про визнання такими, що втратили право на проживання в житловому будинку та зняття з реєстраційного обліку, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, – Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, суддя задовольняючи частково позов гр. Р посилалась на ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено право на вільне володіння майном. Відповідно до вказаної статті Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. 

У цивільній справі №152/665/14-ц за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області до гр. Л про знесення самовільно збудованої прибудови, суддя задовольняючи позов Інспекції посилалась на пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, яким встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

Здійснюючи кримінальне судочинство, судді застосовували положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при винесенні вироків та при розгляді клопотань слідчих під час досудового розслідування.

Так, наприклад, у кримінальному провадженні №152/174/14-к по обвинуваченню гр. Ц у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 395 КК України, суддя при винесенні вироку застосовувала ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.  Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.  

У справі №152/513/41-к за клопотанням слідчого СВ Шаргородського РВ УМВС України у Вінницькій області про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя задовольняючи клопотання посилалась на ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійснення з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.

   Підсумовуючи викладене слід зазначити, що для судів України застосування Конвенції та практики Європейського суду набули особливої актуальності з прийняттям 23 лютого 2006 року Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон про виконання), який увібрав у себе численні резолюції Комітету Міністрів Ради Європи.

В Україні Конвенція має такий же статус, як і інші законодавчі акти, тобто є частиною національного законодавства України згідно із положенням статті 9 Конституції, яка проголошує, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

На додаток до цього, з огляду на частину першу статті 22 Конституції, яка визначає, що «права і свободи людини й громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними», є всі підстави стверджувати, що у випадку, коли гарантії прав людини, що зафіксовані у Конвенції, з тієї чи іншої причини залишилися неповними у Конституції України, пріоритет набувають саме Конвенція та практика Європейського суду.

У разі наявності колізій між нормами національного законодавства України та Конвенції пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Конвенції як міжнародного договору.

Без сумніву, Конвенція закріплює найвищі цінності людства – фундаментальні права і основоположні свободи людини інтерпретовані Європейським судом безперечно становлять ядро як наднаціонального, так і національного права. Тому автором відстоюється позиція, що спільні цінності, про які йдеться, не є витворами певної культури, що змінюються від епохи до епохи, чи суб’єктивними поглядами окремих індивідів, а являють собою загальноцивілізаційну, загальнокультурну цінність, незалежно від націй, ідеологій, релігій. Саме ця обставина дає підстави для визнання пріоритетності норм Конвенції та практики Європейського суду щодо норм національного законодавства, а імплементація Конвенції та практики Європейського суду, безсумнівно, є тим самим довгоочікуваним способом вирішення конфліктів в процесі розгляду спорів, що зачіпають права, гарантовані Конвенцією, та послужить превенцією порушень положень Конвенції нашою державою.

СУДДЯ ШАРГОРОДСЬКОГО  РАЙОННОГО СУДУ                                                            А.В. ГАВРИЩУК

Помічник судді          Н.М. Бурдельна