Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
АНАЛІЗ
практики застосування Шаргородським районним судом Вінницької області положень ст. ст. 75, 76 КК України при постановленні вироків
за 2012 рік
10 квітня 2013 року м. Шаргород
Відповідно до плану роботи Шаргородського районного суду Вінницької області проведено аналіз практики застосування Шаргородським районним судом Вінницької області положень ст. ст. 75, 76 КК України при постановленні вироків за 2012 рік.
Застосування покарання має на меті виправлення злочинця, а також попередження вчинення нових злочинів як ним самим, так і іншими особами. Разом з тим, покарання є засобом виправлення засуджених. І цей засіб застосовується в крайньому разі, коли застосування інших заходів впливу не спроможне досягти названих цілей. Якщо ж такі цілі досягаються іншими засобами, або вони вже були досягнуті в процесі відбування покарання, то очевидно, що його призначення або подальше виконання стає недоцільним, негуманним і не справедливим.
В таких випадках ставиться питання про звільнення особи від покарання чи його відбування або про пом’якшення призначеного покарання.
Звільнення від покарання застосовується виключно відносно осіб, які визнані винними обвинувальним вироком суду і засуджені до відбування покарання.
Звільнення від покарання здійснюється тільки судом (крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування — ч. 1 ст. 74 КК України). Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання (в цілому чи його частини) або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним (важка хвороба засудженого) чи недоцільним (давність виконання обвинувального вироку). Звільнення від покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання.
Кримінальний кодекс України передбачає різні види звільнення від покарання, їх найчастіше об'єднують у дві групи: звільнення безумовне та звільнення умовне.
При безумовному звільненні перед особою не ставляться якісь вимоги у з’язку з її звільненням. Умовне ж звільнення пов’язане з пред’явленням особі визначених законом вимог, які вона має виконати протягом певного іспитового строку, їх порушення тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання.
До умовного звільнення від покарання належать: звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75-79 КК України); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України); звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України).
Звільнення від відбування покарання з випробуванням завжди пов’язано з встановленням у вироку іспитового строку, що є невід’ємною його ознакою. Іспитовий строк – це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов’язаний виконувати покладені на нього обов’язки та інші умови випробування. Іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов’язки. Значення іспитового строку полягає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається судимою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Далі, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля – звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування. Тривалість іспитового строку встановлена у межах від одного року до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бути час, необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Цей критерій необхідно визначати з урахуванням характеру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покарання, обставин, що характеризують особу засудженого, та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту оголошення вироку, і він не підлягає скороченню в заохочувальному порядку.
В ході проведення аналізу практики застосування Шаргородським районним судом Вінницької області положень ст. ст. 75, 76 КК України при постановленні вироків за 2012 рік, встановлено, що у 2012 році в провадження Шаргородського районного суду надійшло 170 кримінальних справ відносно 187 осіб. З них розглянуто 146 кримінальних справ – з постановленням вироку, стосовно 158 осіб. При винесенні вироків, у 44 кримінальних справах суддями було застосовано положення ст. ст. 75, 76 КК України відносно 53 осіб, які були звільнені від відбування призначеного покарання. При цьому, застосування ст. ст. 75, 76 КК України мало місце відносно 5 осіб жіночої статі та 48 осіб чоловічої статі.
При винесенні вироків, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовувалось до засуджених за злочини невеликої тяжкості та злочини середньої тяжкості з врахуванням характеризуючих даних особи, а саме: враховувався вік, наявність на утриманні неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб, характеристики з місця проживання, роботи, навчання, наявність попередньої непогашеної, не знятої судимості та ін.
Крім того, при призначенні покарання враховувався характер скоєного злочину, бралась до уваги думка потерпілого, обставини, що пом'якшують та обтяжують вину підсудного.
При звільненні від відбування покарання з випробуванням, суд покладав на засуджених обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме:
- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;
- повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
Наприклад, у справі №230/4101/12 вироком Шаргородського районного суду від 12 жовтня 2012 року гр-на С. було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до п’яти років позбавлення волі із звільненням від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, встановивши йому іспитовий строк три роки. Також відповідно до ст. 76 КК України на засудженого С. покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції. При призначенні покарання гр. С судом було враховано те, що він повністю визнав свою вину, розкаявся у скоєному, сприяв розкриттю злочину, викрадену річ повернув потерпілій, з урахуванням цих обставин суд вважає, що виправити гр. С та запобігти скоєнню ним нового злочину можливо без ізоляції від суспільства, призначивши покарання у вигляді позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, якщо протягом встановленого цим вироком іспитового строку він не скоїть нових злочинів та виконає обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
У кримінальній справі №230/1027/12 вироком Шаргородського районного суду від 7 березня 2012 року гр. Р було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до чотирьох років позбавлення волі із звільненням від відбування призначеного покарання в силу ст. 75 КК України, встановивши йому іспитовий строк два роки. На підставі п. п. 3, 4 ст.76 КК України на засудженого покладено обов’язки протягом встановленого судом двохрічного іспитового строку повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції. При призначенні покарання гр. Р судом було враховано те, що він щиро розкаявся у скоєному, оскільки визнав свою провину, усвідомив протиправну поведінку, виявляє жаль з приводу вчиненого злочину, з урахуванням того, що підсудний Р має місце постійного проживання, позитивно характеризується за місцем проживання, є пенсіонером, з урахуванням думки потерпілого, який не має до підсудного претензій матеріального та морального характеру і просить суворо його не карати та призначити покарання, не пов’язане із позбавленням волі, суд вирішив, що необхідним та достатнім для виправлення підсудного є призначення покарання у виді позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК України, без позбавлення права керувати транспортними засобами, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки гр. Р щиро розкаявся у скоєному, вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив злочин з необережності.
У кримінальній справі №1-127/11 вироком Шаргородського районного суду від 5 березня 2012 року було засуджено трьох осіб: гр. Г., гр. К. та гр. С. Зокрема: гр. Г. було засуджено за ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України до семи років і шести місяців позбавлення волі, гр. К. було засуджено за ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 396 КК України до двох років і шести місяців обмеження волі, гр. С. було засуджено за ч. 3 ст. 136 КК України до двох років і шести місяців позбавлення волі із звільненням від відбування призначеного покарання в силу ст. 75 КК України, встановивши їй іспитовий строк три роки. На підставі п. п. 3, 4 ст.76 КК України на засуджену покладено обов’язки протягом встановленого судом трирічного іспитового строку повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи; періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи. При призначенні покарання гр. С. судом було враховано те, що вона розкаялася у скоєному, в силу ст. 89 КК України є не судимою, активно сприяла розкриттю злочину, вчинила злочин середньої тяжкості, а також те, що злочин нею було вчинено будучи в стані алкогольного сп’яніння. За таких обставин суд вважає, що достатнім для виправлення підсудної С. є призначення покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України з покладенням на неї обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.
В ході проведення узагальнення встановлено, що у 2012 році з усіх розглянутих справ у яких до засуджених застосовувались ст. ст. 75, 76 КК України, у апеляційному порядку було оскаржено лише один вирок від 20 серпня 2012 року у справі №230/3103/12 по обвинуваченню гр. М. за ч. 1 ст. 286 КК України. Випадків оскарження вироків у яких до засуджених застосовувались ст. ст. 75, 76 КК України у касаційному порядку – не було.
Так, у кримінальній справі №230/3103/12 вироком Шаргородського районного суду від 20 серпня 2012 року гр. М. було засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України гр. М. звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки. При призначенні покарання гр. М. судом було враховано те, що він щиро розкаявся у скоєному, оскільки визнав свою провину, усвідомив протиправну поведінку, виявляє жаль з приводу вчиненого злочину, активно сприяв розкриттю злочину, з урахуванням того, що підсудний М. має місце постійного проживання та роботи, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинив злочин невеликої тяжкості, з необережності, тому суд вважає, що необхідним та достатнім для його виправлення є призначення покарання у виді обмеження волі з застосуванням ст. 75 КК України, з випробуванням і іспитовим строком, з позбавленням права керувати транспортними засобами, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, оскільки підсудним внаслідок вчиненого ним злочину заподіяно потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження. 23 серпня 2012 року на вказаний вирок надійшла апеляція прокурора, який брав участь у розгляді справи. 5 вересня 2012 року на вказаний вирок надійшла апеляція адвоката, який діє в інтересах потерпілої у справі. 29 жовтня 2013 року апеляцію прокурора прокуратури Шаргородського району було відкликано. 31 жовтня 2012 року ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області апеляцію адвоката, який діє в інтересах потерпілої – залишено без задоволення, вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 20 серпня 2012 року відносно гр. М. – залишено без змін.
Отже потрібно зазначити, що судді Шаргородського районного суду Вінницької області правильно застосовують законодавство України при винесенні вироків у яких до засуджених застосовуються ст. ст. 75, 76 КК України.
Суддя Шаргородського районного
суду А.В. Гаврищук
Помічник судді Н.М. Бурдельна
_03_03.png)
